• info@ngo-unit.org

EVS-волонтер: Ні слова про багети, Париж і Моне

EVS-волонтер: Ні слова про багети, Париж і Моне

Анна Кудіна:

“Я знаходжусь у Франції за програмою EVS вже майже 5 місяців. Рішення взяти участь у проекті прийшло несподівано. А якщо чесно, то за пару днів до подачі заявки я ледь знала, що таке програми Erasmus та EVS.

Яким я уявляла типового волонтера міжнародної програми? Хм, досконала англійська, десяток хоббі, закордонний паспорт, який тріщить від штампів і віз, соціальні проекти за плечима і дуже широкий світогляд. І це була не я. На сьогодні я знайома з багатьма волонтерами, і, виявилося, єдине, що їх об‘єднує – вони (ми) відкриті до нового. Без цього нічого не вийде, а все решта прийде в процесі.

Чи переживала я перед тим, як зійти з борту літака і лишитися на рік в іншій країні? Так, але зовсім трохи. По-перше, я не боюся змін, по-друге, підтримали сім’я і друзі. Пам’ятаю реакцію подруги: «нарешті хороша новина, а то всі заміж виходять або дітей народжують». Єдине, що бентежило – на попередніх роботах я ледь витримувала по півроку, а останні два роки взагалі мала власну справу і вже забула, що таке встановлений кимось графік, правила і супутнє. В результаті: не звично, не дуже комфортно, але новий досвід, знайомства і емоції того варті, а моя голова вже повна натхнення на майбутнє.

Я працюю в організації, де діти проводять декілька годин  після уроків, кожну середу (бо у Франції  по середах не ходять до школи) і канікули. Перед поїздкою здавалося, що у волонтерів мінімум відповідальності, та насправді я почуваюся на рівні зі своїми колегами, маю ті ж обов‘язки, пропоную ідеї.  Англійську в маленькому місті на півдні Франції не знає ніхто, а мій рівень французької був куди нижчим за середній.  Та це не стало великою проблемою. В цю організацію вже років десять приїжджають волонтери і для керівництва звична справа розмовляти з нами дуже чітко, повторювати багато разів і грати в показуху. Я мала ілюзію, що в середовищі мова вчиться «як по маслу», і за місяць я вже почну думати французькою. Ключове слово «ілюзія», на п’ятий місяць доповідаю: до вільного володіння ще далеко, але на роботі розуміюся легко, а на вечірках, після другої склянки тим паче.

Чи вистачає кишенькових грошей? Ні. Кожен місяць докладаю мінімум 100 євро. Але я інколи (не часто) їм не вдома, подорожую, купую новий одяг і косметику. Тобто, якщо економити, то реально прожити на те, що дають. І знову ж таки, новий досвід, вивчення іншої мови і культури коштують дорожче, ніж ті речі, які ви могли собі дозволити вдома, якщо мали хороший дохід.

Щодо спілкування і друзів: нові знайомства ловлять мене всюди. Інші волонтери, колеги, ті, з ким ходжу на мовні курси та просто повсякденні зустрічі. Неодноразово чула, що з французами подружитися складно, нібито вони зверхні та закриті. Що ж, можливо справа у південному регіоні, але я зустріла багато відкритих людей, з якими і провести час класно, і в складній ситуації виручать. Як сприймають мене як українку? Ніяк. Весь ентузіазм, який з`являється у людини в передчутті знайомства з іноземкою (зазвичай всі думають, що я англійка) зникає на фразі «ні, я з України». Я щиро не розумію чому, але як є. Виключенням стають тільки ті, хто вже зустрічав колись українців, або більше того, бував у наших краях. Ці унікуми просто в захваті від мого походження. Зате кожне знайомство, наче боротьба за душу: розказати, зацікавити. І це працює, люди починають щось питати, гуглити, читати. Дуже важливо бути, як мінімум, адекватною людиною, бо для  більшості, кого зустрічаю, я єдина знайома українка. Хочеш не хочеш, по мені вони складають враження про країну. Це, звісно, маленькі крихти, але кайф усвідомлювати, що, коли мої нові друзі почують якесь згадування про Україну, то подумають «о, я ж знаю Аню, Аня класна, Україна класна».

Чим займатимуся по завершенню проекту я ще точно не вирішила. Знаю, що шукати можливості лишитися у Франції не стану. Але повертатимуся сюди неодноразово точно!”

Unit

Leave your message